Нечипоренко Петро Кирилович

Nechiporenko_PKЗ вересня 2017 року виповнилося 80 років з дня трагічної загибелі тодішнього співробітника університетської Астрономічної обсерваторії  Петра Кириловича Нечипоренка. Його життя на злеті наукових досягнень та планів обірвала підступна куля «Великого терору 1937-1938 рр.». В нього не залишилось навіть могили, але відома остання затишна родинна адреса, з якої він не зі своєї волі пішов у катування та Вічність. Вшановуючи його пам’ять і, водночас, на згадку про інших невинно убієнних у жорнах політичних репресій, Астрономічна обсерваторія та Астрономічний музей долучились до міжнародного проекту «Камені спотикання» – «Остання адреса».

В день розстрілу П.К.Нечипоренка на будинку, в якому він мешкав в Астрономічній обсерваторії, встановлено пам’ятний знак проекту.

Петро Кирилович Нечипоренко – доктор геологічних наук, професор, один із перших українських геофізиків. Саме він ґрунтовно показав зв’язок між гравітаційним полем планети та її геологічною структурою, запроваджував геофізичні розвідки в геології, розробляв геодезичне та маркшейдерське обладнання, створив перші навчальні курси з геофізики та гравіметрії та є одним із авторів першої гравіметричної мапи України і ряду фундаментальних геофізичних праць.

Про нього згадують та ним пишаються як земляком в Таврії:  на Херсонщині,  де він народився 1892 р. в селі  Агаймани; на Запоріжжі, де  закінчив Мелітопольське реальне училище та деякий час працював в Таврійському земстві.

Його вважають своїм на Дніпропетровщині, де він навчався в Катеринославському гірничому інституті, вів декілька дисциплін в Шляховому технікумі та на Робітничих  курсах Катеринославської залізниці, працював маркшейдером Обласної маркшейдерської управи, викладав в Дніпропетровському гірничому інституті, здобув там звання професора.

Його пам’ятають на Донбасі, де він здійснив триангуляційні роботи Донецького басейну, розробляв питання безпеки гірничих робіт та сконструював декілька приладів для автоматизації гірничих вимірів.

Про нього не забули в Північній Осетії, де в складних природних умовах він виконував  роботи з прокладання водонапірного тунелю Гізельдонської ГЕС протяжністю понад 2,5 км.

В Київський період свого життя Петро Кирилович працював науковим співробітником Українського науково-дослідного геологорозвідувального інституту,  очолював кафедру геофізики в Київському державному університеті, був консультантом Інституту географії та картографування.

П.К.Нечипоренко назавжди вписаний в історію Полтавської гравіметричної та Київської геофізичної обсерваторій, як один із перших директорів цих наукових установ.

Але останньою його адресою стала Київська університетська астрономічна обсерваторія, в якій він очолював у 1933-1937 роках Геофізичний сектор та був заступником директора АО.

В професорському флігелі мальовничої садиби обсерваторії він мирно мешкав з родиною в одній з трьох квартир.

Будівля – одна із перших була зведена на так званій Обсерваторній горі ще до офіційного відкриття Обсерваторії у 1845 році. В ній раніше мешкали перші фахові астрономи Київського університету професори Василь Федоров,  Андрій Шидловський, Митрофан Хандриков, Роберт Фогель та Сергій Чорний, будучи директорами Обсерваторії та завідувачами кафедри астрономії та геодезії.

Життєлюбний, широко ерудований, чудовий розповідач про свої геологічні експедиції, комунікабельний та щирий він приваблював до себе людей. У нього в гостях часто бували колеги по роботі, зупинялись по приїзді до Києва колишні співпрацівники, приятелі з Київського театру опери та балету, з якими він любив час від часу поспівати, бо мав чудовий голос.

Саме у час коли Обсерваторна гірка особливо приваблива буянням весняного квіту, свіжої зелені, солов’їного співу на світанку 10 травня 1937 року дружина, донька, мати і сестра, інші мешканці Обсерваторії стали свідками несподіваного обшуку та арешту. Саме з цього будинку на вулиці Обсерваторній 3 він вирушив у путь, з якого не поверталися.

Лук’янівська тюрма, три місяці виснажливих допитів та катувань, сфабриковані безпідставні та нісенітні звинувачування у «керівництві фашистською терористичною організацією, причетності до створенні у Дніпропетровську терористичної групи, зв’язку з німецькою розвідкою та веденні шпигунської діяльності на користь Німеччини, здійсненні шкідницької роботи в гірничо-геологічній промисловості»,   півгодинний суд 2 вересня, вирок – вища міра покарання та конфіскація всього майна, розстріл 3 вересня 1937, Биківня і безіменне захоронення в величезній братській могилі невинно убієнних…

До 1947 року,  допоки з відбування строку покарання на Колимських лісоповалах  не повернулась  дружина Петра Кириловича,  колишній бібліотекар та затаврований «член родини ворога народу», про долю професора Нечипоренка не було відомостей, родині було повідомлено, що він отримав «10 років без права листування». І лише після довгих поневірянь та численних запитів, стало відомо, що його давно вже немає серед живих.

Після тривалого перегляду справи Військова колегія Верховного суду СРСР від 15 лютого 1958 року  вирок 1937 року по відношенню до Нечипоренка П.К. відмінила, діло виробництво було припинено за відсутністю складу злочину. Нечипоренко П.К. був повністю реабілітований.

А загублене життя не повернути…

У 1993 р. німецький митець Гюнтер Демніг, відомий своїми роботами «Крапка крові»(1981), «Подорож до Західного Берліну» (1988) та іншими,  виступив з ініціативою громадського проекту «Stolpersteine» ( «Камені спотикання»), головною метою якого замислювалось нагадувати людям про долі жертв нацизму. 1994 р. у Кельні на виставці автор вже представив матеріальний зразок втілення проекту, який отримав схвальні відгуки. Кубічні бетонні камені зі сторонами лише 10 см з 1997 р. почали вбудовувати на дорогах та тротуарах поблизу будинків, де мешкали особи, які були вбиті, заслані чи доведені до самогубства нацистським режимом.  На латунних пластинах, що покривають камені, викарбуване ім’я, дату народження та смерті жертви, місце її позбавлення життя.

Спочатку проект мав нагадувати про жертв Голокосту, але з часом був розширений на згадку про інших невинних, чиї життя були жорстоко обірвані за їхнє інакомислення або національне коріння – циган та темношкірих, свідків Єгови та християнських опозиціонерів, масонів, гомосексуалістів, представників лівих партій та учасників руху опору, військових дезертирів, фізично та розумово відсталих. Встановленню каменів передує велика дослідницька робота переважно громадських організацій. Пам’ятні знаки спонукають, як містян так і туристів, зупинитись, прочитати і замислитись. Сам дизайн знаку, за задумом автора, сприяє тому – незвичне місце розташування, блискуча видима здалеку поверхня знаку, маленькі літери, що заставляють схилитися перед ним, лаконічний без пафосний напис, що констатує факт того, що це місце має відношення до певної обірваної долі.

Особливо вражає кількість забраних кимось людських життів. У липні 2009 р. в Гамбурзі (Німеччина) було встановлено 20 000-ний камінь. Станом на кінець січня 2017 р. вже в понад 1200 міст та сіл 22-х європейських країн встановлено понад 56 000 каменів спотикання.

В Україні, на жаль, поки що можна побачити такі знаки лише в Переяславі-Хмельницькому.   Пошукові роботи місцевої громади у 2009 р. спільно з українським національним фондом «Взаєморозуміння й примирення» та «Історичною майстернею» німецького міста Мерзебурґ завершились встановленням  6-х каменів у двох місцях — на подвір’ї діючої школи, де в часи війни був збірний пункт для відправки людей на примусову роботу до Німеччини, та на території колишньої єврейської школи, де нацисти збирали євреїв для відправки у табори смерті. Ініціатори намагалися вибрати з місцевих долі з усіх категорій жертв нацизму. На латунні пластини потрапили: євреї, замордовані в концтаборах, українці, вивезені на примусові роботи і знищені там, бійці антифашистського підпілля, які боролися проти окупації й були розстріляні нацистами. 20 червня 2017 р. до встановлених раніше додались ще 3 – ще три камені біля будівлі колишньої синагоги (нині фабрика Художніх виробів) в пам’ять про розстріляних у жовтні 1941 р. близько тисячі місцевих євреїв.

З 2014 року за ініціативою Міжнародного Меморіалу та некомерційного Фонду увіковічення пам’яті жертв політичних репресій запрацював проект «Остання адреса». На житлових будинках, в яких мешкали на час арешту репресовані, встановлюється пам’ятний знак, розроблений російським архітектором Олександром Бродським. Це невеличка, з долоню (11 х 19 см) пластина з неіржавілої сталі з простим «рубленим» вручну шрифтом – лише декілька сухих рядків з відомостями про жертву політичних репресій. І пустий квадратик замість фотографії, наче вирвана з життя доля.

Знаки проекту «Остання адреса» вже встановлені в містах Росії, Білорусі, Вірменії, країнах Балтії та  колишнього соцтабору. Не так давно до проекту долучилась і Україна  https://www.ostannyaadresa.com/

 

Колекція містить копії документів, матеріали до біографії, фотографії, відбитки та копії наукових статей Нечипоренка П.К. та публікації про нього і сфабриковану кримінальну справу НКВС, оригінальні листи листування з його донькою зі спогадами про батьків, фотографії заходу з відкриття пам’ятної дошки «Остання адреса». Охоплює період 1930-х – 2017 р.

завідувач Астрономічного музею  Казанцева Л.В.

© Copyright 2016 Astronomical observatory of Taras Shevchenko National University
Powered by Igor V. Lukyanyk